Yurii Saienko

Шептицький (Червоноград) Львівської області. Був одружений, виховував двох синів – Захарчика (6 років) та Макарчика (4 роки). Походив із простої, працьовитої родини, з дитинства привчений до важкої праці. Працював на шахті «Відродження» на кріпильних роботах, згодом – на Червоноградському заводі металоконструкцій (ЧЗМК) монтажником металевих конструкцій.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації Юрій прийняв рішення стати на захист своєї країни, родини, дружини та маленьких дітей. Уже наприкінці першого тижня війни він вступив до лав Збройних Сил України у складі 63-го окремого батальйону 103-ї бригади ТрО.

Спочатку ніс службу на блокпостах у Львівській області, а з березня 2022 року охороняв Добротвірську ТЕС. З 28 квітня 2022 року виконував бойові завдання у Донецькій області в складі піхоти, брав участь у визволенні Білогорівки та Озерного. Під час боїв за Озерне, наприкінці серпня 2022 року, у складі групи з 18 бійців три доби утримував позиції в оточенні під інтенсивним вогнем противника, без можливості підкріплення.

Після деокупації Озерного Юрій отримав відзнаку «За відвагу та вірність Батьківщині». Для нього найвищою цінністю було життя побратима — він сотні разів ризикував власним життям, аби врятувати інших.

У 2023 році Юрія перевели у медичний пункт водієм-санітаром. На Харківщині він разом із побратимами стримував ворога на Куп’янському напрямку, зокрема в районах Піщаного, Табаєвки, Крохмального та Берестового.

З 2024 року ніс службу на Сумщині, а з початком операції на Курщині одним із перших вирушив у складі штурмової групи. Цілодобово, під постійними обстрілами та в надзвичайно складних умовах, він вивозив поранених з поля бою.

Свою останню евакуацію Юрій здійснив під селом Олексіївка Сумської області, де загинув від удару ворожого дрона. Він проявив себе як справжній воїн — діяв без паніки, допомагав, під обстрілами виносив важкопораненого бійця, до останнього.

Синочок Юрія мріяв, щоб тато завів його до першого класу, але так і не дочекався…